Стижник - це дикий, віддалений гребінь, що спускається з північно-західних стін Длугого Ґевонта до долини Стронжиська. Сьогодні це місце більше для уяви, ніж для туристичних черевиків - колись важлива відправна точка для альпіністів, що підкорювали північні стіни Ґевонта, нині майже забута.

Гребінь розділяє дві верхні гілки долини Стронжиська: Малу Долінку на заході та Долінку до Бані (долину Великої Рувні) на сході. Майже весь гребінь вкритий гірською сосною, яку регулярно пошкоджують сильні вітри, лише найвища частина одразу під стінами Длугого Ґевонта залишається кам'янистою і голою. На половині висоти, над лінією лісу, здіймається самотня скеля Стижникова Скалка - характерна деталь цього суворого пейзажу. Атмосфера тут дика і безлюдна, далеко від туристичного галасу, характерного для Ґевонта.

• Колись через середню частину Стижника проходив маркований туристичний шлях від Малої Долінки до Долінки Великої Рувні, згаданий у путівнику Хмєльовського 1907 року - сьогодні від нього не залишилося й сліду
• Лише подекуди на схилах збереглися тваринні стежки

• Територія вже давно закрита для туристів
• Татранський національний парк також заборонив альпіністам скелелазіння в масиві Ґевонта (зона суворої охорони Регле Закопянські)
• Зі Стижника виходять чотири маршрути для скелелазіння, над Сьодельком над Стижником розташований Велике Заціенце північно-західного стовпа

Назва стижник походить з говірки підгальських пастухів і означає невеликий, але виразний гребінь, що круто спускається в долину - саме те, що тут можна побачити, хоча сьогодні лише здалеку.