Голиця (828 м н.р.м.) — один із тих піків Пенін, що вражають не висотою, а своїм диким, незайманим характером. Круті схили, що обриваються майже на 400 метрів над прорізною долиною Дунайця, драматичні вапнякові вежі та майже абсолютна тиша — тут природа панує безроздільно.

Вузький, завдовжки близько кілометра хребет Голиці здіймається над Дунайцем немов природна стіна. Північні схили з нахилом близько 45° приховують вражаючі вапнякові скельні утворення — найвидатніша група зветься 'Сім ченців' (Sedem Mnichov): кілька скельних веж, що тягнуться від підніжжя гори аж вище 700 м н.р.м. Весь масив вкритий типовим для Пенін буково-ялицевим лісом, а на південно-західних схилах збереглися залишки природних липових деревостанів. Навесні та влітку на вапнякових скелях розквітає цікава ксеротермна флора; восени букові ліси палахкотять золотом.

• На вершину Голиці не ведуть жодні марковані туристичні стежки — гора закрита для відвідувачів і охороняється як частина Національного природного заповідника 'Прорив Дунайця' у складі Словацького Пенінського національного парку (PIENAP).

• Весь масив Голиці входить до Словацького Пенінського національного парку (PIENAP) — діють правила парку.
• Єдиний доступний для туристів маршрут поблизу — Пенінська дорога, що пролягає вздовж Дунайця біля підніжжя гори і з'єднує Щавницю (Польща) з Червоним монастирем (Словаччина).
• Скеля 'Сама Одна' (Osobná skala) на східному краю схилу утворює ліву стіну ущелини Лісницького потоку — добре видна з Пенінської дороги.

Колись вершина мала назву Голиця — за словами дослідника XIX століття Євгенія Янота, назва походить від того, що кілька десятиліть тому на горі вигорів ліс і схил залишився 'голим'. Сьогодні густий ліс знову щільно вкриває її схили, а Голиця залишається одним із найдикіших куточків усіх Пенін.