Буячий Верх (1 947 м н.р.м.) — широкий, величний масив, що замикає східну частину головного хребта Бєлянських Татр у Словаччині та є останньою високою вершиною у цій частині Татр. Від його темені відходить цілих сім хребтів — явище унікальне для всього Татрянського масиву. Краєвиди на Кежмарську долину звідси вважаються одними з найкращих у регіоні.

Масив складений осадовими породами — тріасовими вапняками та доломітами — і подекуди має скелястий характер. У його надрах приховані цікаві печери: у Льодовому льоху навіть влітку зберігаються льодові сталагміти, а Алебастрова печера на північних схилах простягається на понад 300 метрів. На вершині росте едельвейс, якого колись масово збирали, а нині він перебуває під суворою охороною. Взимку масив набуває суворого альпійського характеру, влітку ж широкі хребти відкривають панорамні краєвиди на всі Татри.

• Татранська Котлина — зелений маршрут через Долину Семи Джерел до притулку під Шаротkou біля південно-східного підніжжя масиву. Складність: середня.

• Буячий Верх розташований у межах суворого природного заповідника Бєлянських Татр — з 1978 року вершина закрита для туристів, а колишня червона Татрянська магістраль цим хребтом більше не доступна.
• Притулок під Шаротkou — єдиний подібний об'єкт у Бєлянських Татрах — знаходиться біля підніжжя масиву в Долині Семи Джерел.
• Зелений маршрут від притулку продовжується до Долини Білих Ставів.

Назва вершини походить від слова 'буяк', яке у підтатрянському діалекті означає бика, та нагадує про багатовікову традицію пасіння худоби на полонинах Бєлянських Татр. Першою відомою на ім'я жертвою Татр став шукач скарбів Авґуст Кальтштайн, який загинув тут близько 1650 року.