Дидьова — одне з тих місць у Бещадах, де тиша говорить голосніше за слова. Колишнє українське село, розрізане польсько-українським кордоном і поглинуте лісом, сьогодні є місцем паломництва для тих, хто шукає коріння, пам'ять і первозданну природу.

Село стояло на берегах Сяну, оточене лісами з промовистими народними назвами: 'Кичера', 'Мучне', 'Черешня', 'Зелений ліс'. Навесні давні луки вкриваються дикими квітами, восени буки і ялиці палають золотом і багрянцем, а взимку тут панує майже священна тиша. Сьогодні від села залишились: руїни фільварку, підірваного 1960 року, фрагменти надгробків на знищеному цвинтарі, два придорожні хрести та інформаційна табличка на місці греко-католицької церкви, зруйнованої радянськими прикордонниками у 1956–1958 роках.

• Літовище (паркування біля села) — польова дорога вздовж Сяну, приблизно 1–1,5 год., легка або середня складність
• Ступосяни — альтернативний підхід із заходу через ліс

• Польська частина Дидьової належить до гміни Літовищі, Бещадський повіт — частково на території або в охоронній зоні Бещадського національного парку
• На місці колишньої церкви встановлено інформаційну табличку
• Туристична інфраструктура відсутня — беріть їжу та воду з собою

Іван Франко відвідував Дидьову в 1880-х роках, зупиняючись у місцевого пароха — знавця етнографії бойків, а 1890 року був тут навіть заарештований. Ця сторінка літературної та народної історії робить місце особливо зворушливим для кожного українця.