Шпіцберг — один із найвиразніших вулканічних конусів Верхньої Лужиці, скеляста корона, що помітно здіймається над навколишніми пагорбами Східнолужицького передгір'я. Вершину вінчають п'ять базальтових скель, застиглих у колишньому вулканічному жерлі, тому гору легко впізнати здалеку.

Це місце поєднує суворy вулканічну геологію з атмосферою популярного туристичного напрямку кінця XIX століття. Влітку вершина оживає завдяки скелелазам, що штурмують фонолітові стіни, восени та взимку тут панує тиша і відкриваються панорами аж до Ізерських гір і Крконош. На вершинному плато, в тіні найбільшої скелі, є навіть невеличкий ставок із водяними ліліями — чарівна деталь серед суворого ландшафту.

• Лойтерсдорф — жовтий маршрут, помірний підйом
• Обероденвіц — жовтий або зелений маршрут, легкий-помірний
• Шпіцкуннерсдорф — зелений маршрут

• На вершині розташований гірський притулок Spitzbergbaude, збудований у 1891 році
• На східному схилі прокладено два виа феррата: легший Apollofalter A/B і складніший Reisenboulder C/D
• На скелях позначено понад 90 скелелазних маршрутів (UIAA 1–9) в офіційній зоні спортивного скелелазіння
• На східному схилі діє літня санна траса, відкрита у 1995 році
• На вершині стоїть історичний тріангуляційний обеліск 1864 року з Королівської саксонської тріангуляційної мережі

Цікавий факт: у середині XIX століття підйом вважався настільки небезпечним, що майбутнього саксонського короля Фрідріха Августа II довелося зводити з вершини місцевим провідникам.